Кисень

Молода жінка відкриває очі у закритому просторі. Її охоплює жах від того, що вона опинилася в такій замкнутій кімнаті, де відчуття, наче її поховали живою. Навколо бігають дроти, на руках — напульсники, а збоку таймер показує рівень кисню в повітрі. Це кріогенна камера, призначена для медичних процедур. З розвитком панічної атаки кількість кисню стрімко зменшується. Датчик наближається до її обличчя, і жінка відштовхує його в страху. Вона не розуміє, хто вона і що приховують від неї. Сльози заливають її щоки. Вона нічого не пам’ятає! Раптовий дзвінок телефону змушує її відповісти. Голос з динаміка повідомляє, що існують сили, які протистоять відновленню її пам’яті. Пропонується допомога. З чого ж почати? Оточення викликає у жінки ще більше занепокоєння. Цифри на таймері лякають її ще дужче. Вона вмовляє себе не думати про вміст кисню, а зосередитися на диханні. Потрібно згадати, як вона сюди потрапила. Часу обмаль. Спогади можуть стати її порятунком. Кричати немає сенсу, адже ніхто її не почує. Лише маленька біла мишка поруч. Що ж таке жахливе приховано в її пам’яті, що ті, хто помістив її в цю страшну камеру, так не бажають, щоб вона це згадала?